— Знову хочу до Парижа!
— Ви вже були там?
— Ні, але я вже хотіла.
Після мандрівки до французської столиці люди поділяються на дві категорії: ті, хто закохався у Париж на завжди і ще до від’їзду знову бажає повернутися; і на тих, які ненавидять його за бруд, сморід і мігрантів. Як ви вже змогли здогадатися я належу до першої категорії людей і час від час мрію знову повернутися до Парижа, щоб просто прогулятися його вулицями, зазирнути до імпресіоністів в Дорсе, повечеряти з келихом червоного вина в затишному ресторанчику і поблукати Монмартром. Монмартром я надихнулася років дванадцять тому, після перегляду кінофільму «Мулен Руж» з Ніколь Кідман і Еваном МакГрегором. З тих пір цей легендарний район був моєю заповітною мрією. Мурали, графіті, млини і фантастична панорама на місто — це все про Монмартр.Вдень він вщент забитий мандрівниками, а вночі перетворюється на квартал «червоних ліхтарів» з найбільшим супермаркетом для дорослих.Вперше я потрапила сюди 6 років тому і побачила храм Святого Серця (Сакре-кьор) на Різдво. Після месси з хором я закохалася в це фантастичне місце на паризькому пагорбі з найбільш неперевершеним краєвидом. На запитання: «Як ти провів минуле літо?» я б відповіла, що шукала могили Стендаля, Даліди і Олександра Дюми на кладовищі Монмартра. Таку розкіш можуть собі дозволити ті, хто гуляє тут не вперше, але це однозначно варте уваги. Брутальний кіт нахабно валяється поблизу знака «собакам вхід заборонено». Немає в світі справедливості 😉І останнє: якщо вам не подобається Париж, значить ви не були на Монмартрі.