Вщент забита, задушлива маршрутка везе нас від залізничного вокзалу Одеси українським бездоріжжям через Затоку до стін давнього Аккермана. Час летить повільно, маршрутка — також, підкидаючи пасажирів на кожній ямі. Враження ніби дорога взагалі відсутня, однак жага пригод стимулює терпіння тортур.

Весняний Білгород-Дністровський справляє приємне перше враження на відміну від самої поїздки. Радянські бетонні будівлі виділяються на фоні старих одноповерхових приватних садиб різних років. Сірі дороги, обрамлені білими бордюрами направлені в сторону центру міста і фортеці. Прямуємо на зустріч історії.Привіт, Бессарабіє, вітаю Буджак! Запиленими дорогами ми нарешті приїхали до тебе в гості.Привіт, Офіус, Тіра, Туріс, Левкополь, Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар, Ак-Керман, Монкастро! За більш ніж тисячолітню історію місто як тільки не називали, але переважно незмінною є значення назви — Біла Фортеця.Так як основним будівельним матеріалом у цій місцевості є вапняк, його світлий колір вплинув і на назву міста.Над лиманом височіє красуня фортеця, величні стіни якоі тримають у собі багато секретів. Протягом століть вони тримали оборону Аккермана, хоч не завжди це вдавалося.В різні часи Білгород був під владою фінікійців, скіфів, греків, римлян, готів, гунів, тиверців, візантійців, татар, генуезців, османів, росіян, румунів, совєтів… Ця зацікавленість і вплинула на сьогоднішній вигляд міста. Тисячолітнє переплетіння культур, стилів, етносів і ментальностей сьогодні визначає вигляд міста і, щиро кажучи, воно унікальне і загадкове.Аккерманці не звикли до уваги туристів, тому кожного гостя зустрічають з неабиякою зацікавленістю і щирістю. Подаруйте приємність жителям південного Білого міста, завітайте в гості 😉